Компенсація за кримські активи: Як змусити Росію платити за рахунками

0 63

Після анексії Криму Росією, захоплення там державних активів і часткової “націоналізації” активів українського бізнесу, постало питання про компенсації цих втрат. Позови подавалися, і тільки через три роки після їх ініціювання з’явився перший правовий прецедент присудження компенсації. Однак це на папері. Реальне ж стягнення коштів буде не менш тривалим і трудомістким, ніж отримання судового рішення, якщо взагалі можливим

Про це пише Юрій Григоренко для 112 Україна

Постійна палата третейського суду в Гаазі 2 травня винесла рішення, що Росія повинна відшкодувати ряду українських компаній збитки за втрачені внаслідок анексії Криму активи. Сума встановленої компенсації склала 159 млн дол. (інвестори просили велику компенсацію), плюс витрати, пов’язані з судовим розглядом. Позивачі – 18 компаній і одна фізособа – пов’язані з екс-керівництвом і екс-власниками “ПриватБанку”. Заступник глави українського МЗС Олена Зеркаль вважає, що компанії-позивачі отримають компенсацію протягом півроку.

 Позиція Росії щодо третейського суду в Гаазі прогнозована: вона не вважає себе стороною судового розгляду в Гаазі, ніяк не була представлена на суді (останній направляв “запрошення”, які були проігноровані), не визнає у арбітражу наявність юрисдикції на розгляд подібних позовів, а також те, що двостороння російсько-українська інвестиційна угода від 1998 року не може служити підставою для формування арбітражу для врегулювання спору.

Разом з тим, суд у Гаазі визнав, що Росія несе відповідальність за дії в Криму на основі угоди про взаємний захист інвестицій між Україною і РФ, а “націоналізація” українських активів є порушенням інвестиційної угоди. Що ж це за такий прецедент?

Судова практика щодо Криму і Донбасу

Подавати позови з приводу компенсації втрати активів можна в різні інстанції. Все залежить від того, що прописано в договорі або є предметом спору і входить в юрисдикцію того чи іншого суду. Постійна палата третейського суду в Гаазі підтвердила свою юрисдикцію по справах про майнові відносини в Криму влітку 2017 року.

“Між Україною і РФ укладено угоду про заохочення та взаємний захист інвестицій від 1998 року, якою для розгляду спорів визначено три суди: Арбітражний інститут Стокгольмської торгової палати, Постійний третейський суд у Гаазі, і як це смішно не звучить, третейський суд на території України (держави реалізації інвестицій). Зрозуміло, що сама думка про арбітраж в Україні в цій ситуації неспроможна, оскільки з боку РФ відразу підуть звинувачення в упередженості арбітражу. Залишаються Стокгольм і Гаага”, – розповідає Алла Цимановська, партнер Практики супроводу бізнесу АТ Juscutum.

 Розгляд справи безпосередньо в суді – це тривалий процес. Вищевказаний успішний позов був поданий 19 червня 2015 року, тобто розгляд тривав майже три роки. Подібна справа в Лондонському суді розглядалася більше року.

Однак рішення третейського суду в Гаазі створило правовий прецедент, тобто наступні справи можуть бути розглянуті швидше. Прецедентний принцип працює і в англійському праві. При цьому “наступних” досить багато: “Нафтогаз”, “Ощадбанк”, “Укрнафта” і “ПриватБанк”. За деякою інформацією, ряд компаній активно готують аналогічні позови. Крім того, є державний позов проти РФ – “Спір про права прибережних держав у Чорному і Азовському морях, а також Керченській протоці”.

Як зазначає Алла Цимановська, зараз палата розглядає все більше сотні різних справ, ініційованих українськими компаніями. За даними українського МЗС РФ з початку анексії незаконно націоналізувала більше чотирьохсот українських підприємств. Україна оцінює збитки на суму понад 50 млрд грн.

За словами Гліба Сегиди, керуючого партнера юридичної фірми Pravovest, позови, що вийшли на міжнародний рівень, за визначенням не можуть бути дешевими для сторін. Мова йде про витрати на десятки тисяч доларів. Підготовка до позову і сам розгляд справи займають не один рік. Тому невеликі компанії просто не “потягнуть” такі позови, і нам відомо лише про спори на великі суми.

Наступною “ластівкою” може стати справа “Нафтогазу” проти Росії (ініційована 16 вересня 2016 року) про відшкодування збитків від втрати активів в Криму в тому ж третейському суді в Гаазі. Ціна питання – 5 млрд дол. основної суми претензій і ще 3 млрд дол. – відсотки. Розгляд справи має відбутися в кінці травня, а винесення рішення по цій справі очікується до кінця 2018 року.

У середині 2017 року суд Одеси наклав арешт на майно “Чорноморнафтогазу” у Криму. Але ще раніше, в грудні 2015 року, Росія “евакуювала” дві бурові установки з Одеського родовища в свої територіальні води, а до 1 липня 2018 року планує (за рекомендацією свого МЗС) припинити там видобуток. Причина – юридично слабкі позиції в частині Одеського родовища і ризик втрати активів у зв’язку з позовом “Нафтогазу”, так як арбітраж може винести рішення про арешт бурових як забезпечувальний захід.

Щодо українських активів, які залишаються на території ОРДЛО, то їх доля більш невизначена: у цих територій немає чіткого правового статусу “загарбника” активів, що мало місце у випадку з Кримом, який було офіційно приєднано Росією. У ОРДЛО теж частково пройшла “націоналізація”, але інших форм правового впливу, крім вже накладених санкцій на причетних осіб, в даному випадку немає. Втім, частково в ОРДЛО і “санкціонувати” нічого: чимала частина підприємств зараз не існує як поняття – їх розрізали на металобрухт, вивезли все цінне обладнання, знищили/пошкодили під час бойових дій.

“Щодо ситуації з Донбасом, тут ситуація складніша, адже Росія поки юридично не була визнана стороною в таких справах. Наприклад, поки Україні не вдалося довести відповідальність РФ навіть за фінансування тероризму. Поки мова йде про розгляд справ щодо порушень прав людини в Міжнародному кримінальному суді в Гаазі”, – пояснює Гліб Сегида.

Як стягнути з Росії гроші?

При позитивному рішенні міжнародного суду стягнення коштів – процес досить витратний, складний і довгий. Ставлення Росії до міжнародного права і рішення міжнародних судових інстанцій в останні роки загальновідоме. Вірніше, є тільки повне нехтування останніми, і на “добровільність” компенсації розраховувати не доводиться.

 У цьому зв’язку постає питання арешту російських активів для компенсації – в Україні і по всьому світу. Україна вже робить певні дії щодо арешту російських активів в Україні, але вони поки виглядають уривчастими і несистемними. У березні поточного року Мін’юст наклав арешт на все майно “Газпрому” на суму 100 млн грн. Ці дії спрямовані на стягнення штрафу, накладеного АМКУ у січні 2016 року. Сам розмір штрафу за зловживання монопольним становищем на газовому ринку України склав 86 млрд грн, які потім за рахунок пені зросли до 172 млрд грн. Очевидно, що сума активів “Газпрому” мізерна на тлі штрафу, а саме фінансове покарання від АМКУ навряд чи можна вважати реально здійсненним на тлі рішення Стокгольмського арбітражу, який присудив “Нафтогазу” (правда, по іншому предмету спору) 2,56 млрд дол. виплат від “Газпрому”.

Крім того, на початку травня у Раді зареєстрований законопроект № 8340, який передбачає націоналізацію підприємств Росії, які знаходяться на території України. Автором законопроекту виступив нардеп від БПП Роман Зварич. Реалістичність швидкого прийняття цього законопроекту сумнівна, так само як і реальні дії по націоналізації російських активів в Україні.

В частині арешту російського майна за межами України, то відповідно до Нью-Йоркської Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (Україна, Росія та ще понад 150 держав є сторонами Конвенції), регулюється право стягувати власність в країнах, які ратифікували документ. Також потрібно пам’ятати про пріоритет міжнародних договорів над внутрішнім законодавством.

Арбітражне рішення є остаточним і обов’язковим для сторін, які зобов’язуються виконувати його без зволікання. Для виконання цього рішення позивачі повинні звертатися в судові органи країн-учасниць Конвенції. “У цілому механізм є життєздатним і застосовується на практиці, в тому числі щодо РФ. Досить згадати гучну справу колишніх акціонерів компанії “ЮКОС”. Після отримання позитивного рішення арбітражу позивачу необхідно ініціювати процедуру примусового виконання рішення судом за місцем знаходження активів РФ”, – пояснює Алла Цимановська.

 Нагадаємо, що в 2014 році Росія отримувала рішення третейського суду в Гаазі у справі виплати колишнім власникам нафтової компанії “ЮКОС” 50 млрд дол. компенсації. Екс-власники навіть почали певні дії (які стали чутливими) щодо арешту російських активів в Європі. Але в 2016 році окружний суд Гааги переглянув рішення третейського суду з тієї причини, що той не мав юрисдикції для розгляду цієї справи, і повністю його скасував. 

“Росія не визнає юрисдикції Міжнародного суду, який підтвердив свої повноваження у справах про майнові відносини в Криму. РФ навмисне не бере участі в даних процесах, щоб надалі мати можливість довести (як і в справі “ЮКОСа”), що третейський арбітраж в Гаазі не має права виносити такі рішення. Якщо це їм вдасться, рішення виплати компенсацій будуть скасовані”, – резюмує Алла Цимановська.

Крім зазначеного, за словами юриста, РФ має такі юридичні можливості протистояти рішенням арбітражу:

– РФ може затягувати процес, наприклад, шляхом оскарження судових процедур в країні виконання рішення.

– Можливий варіант оскарження у зв’язку з суперечністю рішення арбітражу публічному порядку (обов’язкової присутності обох сторін спору), або іншим обов’язковим нормам судового процесу виконання країни.

– Існує опція отримання у Європейській комісії рішення про заборону країнам ЄС виконувати рішення арбітражу.

Позивачу необхідно буде довести, що активи, які підлягають арешту, належать виключно РФ і не користуються жодним імунітетом. Наприклад, дипломатичні офіси і їх банківські рахунки.

“Важливо розуміти, що зазначений правовий механізм вимагає колосальної юридичної роботи. Але в будь-якому випадку їм не варто нехтувати, адже дорогу здолає той, хто йде”, – додає Алла Цимановська.

Експерти по-різному оцінюють перспективи отримання компенсації за втрачені в Криму активи, але єдині в тому, що ця задача дуже складна. “Можна прогнозувати, що Росія не буде виконувати рішення суду. Адже представники РФ ігнорували розгляд справ. Однак країни Заходу серйозно ставляться до рішень суду в Гаазі, тому проблем із стягненням бути не повинно. Звичайно, це вимагає додаткових витрат часу і грошей. Поки відомо про одне рішення про компенсації українським компаніям за втрачене майно в Криму. Виконання його і стане маркером. Але я сумніваюся, що Росія зможе піти від його виконання”, – зазначає Гліб Сегида.

За словами Олександра Охріменка, президента Українського аналітичного центру, реального механізму отримання компенсації від Росії за втрату активів в Криму немає. Це можна вирішити, тільки якщо рішення Гаазького суду продублює російський суд, тоді гроші будуть. В теорії це все можна вирішити, якщо заключити з Росією нову угоду про врегулювання спірних питань та конфліктів. Тоді в рамках цієї угоди можна було б обумовити механізм компенсації за втрату активів в Криму, але тоді Росія попросить визнання законності окупації Криму.

Юрій Григоренко

Comments
Завантаження...